A. Навчання: Учень Христа довіряє Святому Духу.
Щоб стати учнями Христа, ми повинні усвідомити, що учень Ісуса довіряє Святому Духові.
Багато християн часто потрапляє у певну пастку: наслідують Христа, але живуть зі старим змістом. Вони думають, що можна жити по новому, залишаючись старою людиною. Щоб уникнути такої небезпеки, необхідною є остаточна і найважливіша новина відкуплення, іншими словами її пневматологічний та пентекостальний вимір. Це означає, що ми можемо брати участь у цьому житті тільки завдяки Святому Духу. Це нам доступно і активно залучає нас до Христа. Лише Святий Дух робить нас учнями Сина Божого і тільки в вільній синергії зі Святим Духом, кожен з нас може реалізувати жертву з самого себе, відчуваючи всю силу воскресіння та розуміючи сенс страждань та жертви (див. Флп 3, 10).
Наявність Святого Духа є умовою sine qua non духовного життя. Відсутність справжньої пневматології в богослов’ї, в духовному житті, в особистій формації окремих віруючих братів та сестер, правдоподібно є основою всіх непорозумінь, довгих серій помилок, а також серйозних відхилень, які в багатьох випадках привели католицьке життя до нинішньої поразки. Говорю про поразку, тому що часто ми відчуваємо стомлення, сухість, брак братерського життя, загострення індивідуалізму, апостольську неефективність, щоб не говорити – давання антисвідоцтва. Головне протиріччя може бути у тому, що багато говориться про духовне життя, апостольське життя, про свідчення в світі, але це не викликає любові до Христа, прагнення до хрещення, примирення, нового життя. Відсутність Святого Духа виявляється в відсутності краси, яка є підставою добра і правди. Це усвідомлена любов, як говорили великі – Соловйов та Флоренський. Теологічно, абсолютно очевидно, що Втілення – це синергія між Духом Святим і людиною. Там, де Святий Дух не вважається тим, ким він повинен бути, або там, де не існує справжньої пневматології в теології та духовності, там нема Втілення, бо його замінили моралізацією. Втілення, теологічно, включається в лінію створення і спрямоване на перетворення світу в спасаючій любові Христа. Моралізація, з іншого боку, зменшує Слово Боже, а також теологічний і духовний погляд на теорію, яка потім застосовується в житті. З цієї причини віра стає ідеологією, яка виробляє моралізм. Від ідеї до практики. Ідеї змінюються, а ментальна структура залишається незмінною. Те, чим не можна керувати – є краса. Оскільки практика здійснюється через моральні принципи, тобто через зусилля, спрямовані на реалізацію ідей, теорії та ідеологій, вона ніколи не виробляла красу, не виробляє її і не буде виробляти. Теж ніколи не буде в стані викликати апетит чи бажання, щоб так жити. Може збудити певне захоплення, але не бажання, щоб у чомусь такому брати участь і саме у такий спосіб рухатись вперед.
Це важлива вступна рефлексія, яка дозволяє усвідомити – за видатним папським богословом о.проф. Томіславом Іванчічем – що “Святий Дух є Третьою Божою Особою. Він є любов’ю Отця і Сина. Він є любов’ю, якою Отець любить Сина, і ту саму любов Отець зсилає нам. “Як Мене Отець полюбив, так я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові!”- говорить Ісус. (Ів 15,9). Святий Іван у своєму Першому Листі пише :”Ми пізнали і увірували в ту любов, яку Бог до нас має.” (1 Ів 4, 16)”. Любов Отця і Сина робить нас зсередини здатними зростати на образ Божого Сина, щоб ми наближувались до Отця. Вона захищає нас і обіймає нас ззовні, вона стає простором, в якому ми живемо. Бог з любові створив людину і світ, з любові відкупив людину і з любові притягує її до себе. Це означає, що ми повністю є нею огорнені, ніби пливемо в океані і занурюємось у ту любов, яка піднімає нас до Отця, в єдності у Святій Трійці. Teilhard de Chardin стверджує, що ціла історія людства і всесвіту – це спрямований рух, процес, який стремить до пункту Омега, фінального в еволюції всього, і це Ісус Христос. “Енергія, яка притягує все до цього пункту Омега – це любов”, – пише французький єзуїт. Усвідомлюючи це, занурюємось у Святому Дусі і дозволяємо Йому провадити нас.
„В створенні – пише св. Василій – Отець є головною причиною, тим, від якого походять всі речі. Син є причинним фактором, тим, через кого все було зроблено; Святий Дух є удосконалюючою причиною”. Творча дія святого Духа лежить в основі досконалості всесвіту. Святий Дух провадить творіння від хаосу до космосу і робить з нього щось прекрасне, упорядковане і чисте. A св. Амброзій зауважує : „Коли Дух почав ширяти над світом, створіння не мало ще жодної краси. Однак, коли створіння прийняло дію Духа, воно отримало цілковито ту пишність, якою освітив її як чисту”.
Як це відбувається?
Дух Христа, приходячи до віруючого через таїнства, Слово та всі інші засоби, що він має у своєму розпорядженні – як зазначає Raniero Cantalamessa OFMCap – відповідно до міри, в якій він був прийнятий, здатний змінити будь-яку внутрішню ситуацію, яку не змогло змінити право. Як це відбувається?
Поки людина живе “для себе”, тобто під владою гріха, Бог йому здається неминуче антагоністом і перешкодою. Існує придушена ворожнеча між ним і Богом, яку закон лише підкреслює і наголошує. Людина «бажає», прагне певних речей, і Бог є тим, хто через заповіді перекриває йому дорогу, протистоїть його бажанням своїми: «ти повинен», «тобі не можна». Св. Павло каже: „ тому що прагнення тіла вороже Богові-бо не кориться законові Божому, та й не може” (Рим 8, 7). Стара людина бунтується проти свого Творця, і, якщо б це лише від неї залежало, вона навіть хотіла б, щоб інший той просто не існував. Достатньо, що – чи то через нашу власну провину, чи то внаслідок якоїсь небезпеки чи Божої згоди, – іноді нам бракує почуття Божої присутності, і миттєво відкриваємо в собі гнів, бунт і почуття ворожості до Нього та братів, що походить від старого кореня нашого гріха, занурюючись у темряві нашого духа і наповнюючи нас страхом.
Коли Святий Дух приходить і здобуває серце, то відбувається переміна. Якщо раніше людина мала на дні свого серця “Пригнічену нелюбов до Бога”, тепер до неї приходить Божий Дух і запевняє її, що Бог дійсно є до неї прихильний і добрий, що він її “союзник”, а не ворог; показує те все, що Бог зробив для неї, і як не пожалів навіть свого Сина. Дух приносить “любов Божу” до людського серця (див. Рим 5, 5), і таким чином пробуджує в ній ніби іншу людину, яка любить Бога і охоче виконує те, що Бог їй наказує. Бог, зрештою, не обмежується лише наказами чи заборонами, але сам, разом з людиною і в ній, робить те, що їй наказує.
Коли Святий Дух приходить і здобуває серце, то відбувається переміна. Якщо раніше людина мала на дні свого серця “Пригнічену нелюбов до Бога”, тепер до неї приходить Божий Дух і запевняє її, що Бог дійсно є до неї прихильний і добрий, що він її “союзник”, а не ворог; показує те все, що Бог зробив для неї, і як не пожалів навіть свого Сина. Дух приносить “любов Божу” до людського серця (див. Рим 5, 5), і таким чином пробуджує в ній ніби іншу людину, яка любить Бога і охоче виконує те, що Бог їй наказує. Бог, зрештою, не обмежується лише наказами чи заборонами, але сам, разом з людиною і в ній, робить те, що їй наказує.
Новий закон, яким є Святий Дух, – це щось більше, ніж просто “вказівка” волі; це “дія”, живий і активний закон. Нове право є новим життям! Тому, набагато частіше, ніж закон, це називається благодаттю: “Ви бо не під законом, а під ласкою” (Рим 6,14).
Закон Духа у вузькому розумінні не є тим, що Ісус проголосив на горі блаженств, але тим, що викарбував у серцях своїх учнів у день П’ятидесятниці. Євангелічні заповіді, безумовно, вищі і досконаліші, ніж Мойсея; однак вони теж самі по собі залишились би марними та неефективними. Якщо б було достатньо проголосити нову волю Божу через Євангеліє, було б неможливо пояснити, навіщо була потрібна смерть Ісуса і зіслання Святого Духа. Самі Апостоли показують, що цього не достатньо, вони, ті хто почули все – наприклад, що треба підставити другу щоку тому, хто тебе вдарить – в момент страждань не мають сили до виконання хоча б однієї з Ісусових заповідей. Якщо б Ісус обмежився до оголошення нової заповіді, говорячи : „Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного” (Ів 13, 34), то вона залишилася б , як і було раніше, заповіддю старою, “літерою”. Це власне в день П’ятидесятниці, коли Ісус через Духа вливає любов в серця учнів, заповідь стара стається в повноті новим правом, правом Духа, який оживляє. Тільки завдяки Духові є вона “новою”. Завдяки літері була вона старою, оскільки вже містилась в Старому Завіті (див. Цар 19, 18).
Без внутрішньої благодаті Святого Духа, також і Євангелія могла б залишитись старим законом і мертвою літерою. Завдяки Святому Духу, який діє через любов, все стає новим. Пише про це св. Павло: “Любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний”. (Рим 5, 5). Такою любов’ю Бог любить своїх дітей, а одночасно через неї спричиняє, що і ми любимо Його і наших ближніх. Це нова здібність любові. Любов – це знак і одкровення нового життя, принесеного Духом. Святий Іван пише: “Ми знаємо, що ми перейшли від смерті до життя, бо любимо братів” (1 Ів.3, 14).
Людина, яка любить, ширяє над землею, біжить, тішиться, відчуває себе вільною та нескованою. Любов не знає міри, її полум’я спалює всі кордони. Любов не відчуває тягаря, не рахує зусиль, не вимірює намірів силою, не пояснює неможливістю, вважає, що все може, все вдасться. Скора до всього, все здобуває, і досягає там, де той, хто не любить – втомлений падає. Можемо сказати, що життя в благодаті, під владою нового закону Духа, – це життя людей “закоханих”, захоплених і проваджених любов’ю. Прихід Святого Духа робить таку саму зміну у відносинах між Богом і людиною, яка є у відносинах двох закоханих людей.
Святий Дух як внутрішній вчитель.
У своїх прощальних промовах, виголошених в ніч перед Страстями, Ісус говорить: “А Утішитель, Святий Дух, якого Отець а ім’я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам” (Ів 14,26). Ісус не перестає нас обдаровувати Ним. Апостоли в стані навчати про те, що повідомив їм Ісус,бо навчив їх Святий Дух. З нами буде так само, коли ми довіримось Йому і повіримо в Його дію у нашому житті.
Святий Дух як помічник.
Ісус сказав: “все Я вам об’явив, що чув від Отця мого” (Ів. 15, 15). Ми отримали все, але чи маємо це? Маємо правдиво все, але ми ще цього не розуміємо. Прощаючись, Учитель чітко промовляє: “Багато ще я маю вам повідати, та не перенесли б ви нині” (Ів 16,12). Тоді він додає: “Коли зійде той, Дух істини, Він і наведе вас на всю правду”, буквально: “Він поставить вас на шлях до всієї правди”. Отже, Ісус говорить, що правда була дана, але ми ще не можемо її зрозуміти. Ми повинні бути приведені до неї. З цією метою Він зіслав нам Святого Духа.
Як Святий Дух навчає нас усього, як обіцяв нам Ісус?
Святий Августин сформулював концепцію magister interior – „внутрішнього вчителя”. Святий Дух є кимось, хто на відміну від земних вчителів не навчає нас ззовні, але зсередини. Як досягає до нас навчання Святого Духа? У прощальній промові Ісус згадує три конкретні способи прояву Святого Духа, що розкриває програму Його дії у світі:
- „Він нагадає вам все, що я сказав вам” (Ів 14, 26). Святий Дух нагадує нам науку Ісуса.
- „Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене. Та й ви свідчитимете: ви бо зо мною від початку” (Ів 15, 26-27). Святий дух дає свідоцтво. Подібно і ми можемо його давати. Святий Дух усвідомлює нам присутність Ісуса, чинить, що Він стає нам близьким.
- „І коли прийде він, то переконає світ у грісі, у справедливості, і в засуді” (Ів 16, 8). Святий Дух розкриває правду про гріх. Пригадування, свідчення і розкривання правди – це способи дії Святого Духа.
Святий Дух є хранителем надії в серці Церкви.
Термін “Святий Дух – сторож надії” походить від енцикліки св. Івана Павла ІІ про Святого Духа Dominum et vivificantem (18 травня 1986). У пункті 66 ми читаємо: “Святий Дух був даний апостолам як Утішитель – і тому він є Охоронцем і Життєдавцем тої надії в серці Церкви “. Ось основи нашого оптимізму! У наступному пункті папа пише: “Дорога Церкви проходить через серце людини, там бо є приховане місце для спасенної зустрічі зі Святим Духом: з укритим Богом. Саме там Святий Дух стається “Джерелом води, що приносить вічне життя”. Там приходить Він як Дух Істини, а одночасно як Параклет, оіцяний Христом. Діє як Потішитель , як Представник і Заступник , особливо коли людина та людство стоять перед осудливим судом цього “обвинувача”, про якого говориться в “Апокаліпсі”, що “обвинувачувач братів наших, який обмовляв їх перед Богом нашим день і ніч” (див Одкр.12, 10). Святий Дух не перестає бути опікуном надії в серці людини: усіх людей, а особливо тих, які ‘’маючи зачаток Духа … очікують визволення свого тіла» (Рим 8, 23). Незалежно від повсюди пануючої смути, джерелом якої є відкидання Святого Духа, тобто також відмова від любові, яку Бог відкриває через Святого Духа “.
Люди не задовольняються тим, якщо так можна сказати, що грішать зі слабкості. Вони вимагають права на гріх. І ці вимоги св. Іван Павло II називає гріхом проти Святого Духа. Як відомо, цей гріх означає наполегливу відмову спасіння. Людина просто не хоче навернутись і в цей спосіб відкидає ласку спасіння, яку їй пропонує Бог.
Зовсім є інше, коли ми довіряємо Святому Духу. Він “працює для оновлення обличчя цього світу, тому що воно повинно відновлюватися і не може залишатися грішним. Святий Дух працює, відновлюючи людину зсередини, з сторони серця, з сторони совісті. Святий Дух є тим, хто приходить з допомогою нашій слабкості і нашим прагненням.
Під впливом Святого Духа людина внутрішньо дозріває і стає сильнішою. Церква усвідомлює те, що є всередині людини, що є глибоким та важливим, тому що воно є духовним і непорушним. Там власне розвивається через Духа цей корінь безсмертя , з якого виростає нове життя – життя людини в Бозі “.
Тому благаємо про Святого Духа! Він дихає, де хоче!
Опрацьовано використовуючи:
T. Ivančić, “Podstawy hagioterapii”, Kraków 2004.
R. Cantalamessa, “Pierwsze dary Ducha Świętego”, Pelplin 2013.
R. Cantalamessa, “Życie w Chrystusie. Duchowe przesłanie Listu do Rzymian”, Kraków 2014.
Ch. Schönborn, “Szkoła życia Jezusa. Drogowskazy dla uczniów”, Kraków 2013.
B. Częsz, “Duch Święty stróżem nadziei w sercu Kościoła, w: Duchu Święty, przyjdź, XIII Franciszkańskie Dni Maryjne”, Lublin 1999.
Євангеліст Лука представляє Ісуса як Господа Духа, який до моменту надання есхатологічного дару Церкві є також Його єдиним носієм. З цієї причини тільки Ісус, будучи взірцем носія Духа (Лк 1, 35, Лк 3, 21-22, Лк 4, 1.14.18-19), може дати Свій дар після воскресіння. Підтвердженням такої точки зору є, зокрема, широка богословська застібка, яка пов’язує обидва томи праці Луки (Євангеліє та Дій Апостолів): на початку Євангелія Іван Христитель, в межах своєї місії, оголошує Духа для віруючих (Лк 3, 16-17); виконання обіцянки Івана у Діях Апостолів (2, 3-4), в справі воскреслого Ісуса (Лк 24, 49, Ді 2, 33).
Дар Святого Духа для віруючих, здійснений Воскреслим, не обов’язково означає, що Він приймає вчительські завдання Ісуса. Євангеліст Лука мусив би лишити більше вказівок щодо цього питання, і здається, він так і зробив. Два висловлювання Ісуса мають вирішальне значення в цьому контексті: Лк 12, 12 і Лк 21, 15. Порівняйте їх.
a) Обидва тексти мають однаковий контекст, яким є проголошення Євангелія серед переслідувань.
b) Послідовники Христа в переслідуваннях не будуть залишені. Навпаки, вони отримають особливу допомогу.
c) Найголовнішою відмінністю цих двох фрагментів є джерело цієї допомоги.
Святий Дух не тільки допомагає учням проповідувати Євангеліє, не тільки робить слова проповідників словами благодаті, які зворушують слухачів і провадять до навернення, але також і навчає.
Підтвердженням цього бачення Святого Духа є ряд текстів, що містяться в Діях Апостолів. Перевірте їх і виділіть їх у своєму Святому Письмі.
- Пов’язане з поширенням Доброї Новини.
Ді 8, 29.39; 19, 6–7. - Повязане з організацією спільноти і у важливих рішеннях.
Ді 2, 1–4; 4, 31; 8, 17–18; 9, 17–18; 10, 44–45; 19, 6. - Привид визнаний співавтором апостольських постанов
Ді 15, 28. - Дух при встановленні ієрархії Церкви.
Ді 20, 28.
Факт зіслання Святого Духа на поган під час проголошення керигми Петра (Ді 10, 44) є безпосередньою причиною того, що апостоли зробили надзвичайно важливе рішення включити поган до Церкви (Дії 10, 47).
Таким чином, Святий Дух керує учнями Христа, використовуючи не лише детальні вказівки, але і через події, які стають явним свідченням того, як належить діяти.
Закликати – підкреслювати – повторювати.
Закликати
Читаючи, відкриваю вірш, який привертає мою увагу, який ніби закликає мене особливим чином. Наприклад: “Хто нас відлучить від Христової любові?” (Рим 8, 35). Не добре було б забути ці слова. Дієслово “закликати” означає, що сам Бог хоче написати це слово в моєму серці. Тут не йде мова про цілу серію віршів, які ми повинні запам’ятовувати один за одним. Контекст згаданого тут вірша допомагає нам зрозуміти Слово і є початком процесу запам’ятовування (від 5 до 10 відсотків). Треба отже, бути уважним читаючи (чи слухаючи) і дозволити себе „закликати”.
Підкреслювати
Коли ми відчуваємо себе покликаними, зворушені якимось біблійним віршем, постараймось відкрити слова-ключі (часто це дієслова), які матимуть особливий сенс. Такі слова слід підкреслити. Їх зрозуміння становить вже 50 відсотків запам’ятовування. Наприклад, у вірші Рим 8, 35 ми можемо підкреслити такі важливі слова, як: “Хто нас відлучить від Христової любові?”. Якщо спробуємо протягом п’яти хвилин повторювати: хто… відлучити… Христової, вивчимо майже цілий вірш.
Повторювати
Запам’ятовування полягає, по-перше, у активації нашої візуальної пам’яті (читання або прослуховування та відстеження тексту, тобто заклик), а потім активація дотикової пам’яті (підкреслення та переписування), і, нарешті, активація слухової пам’яті – повторення (розмовляючи голосно та слухаючи). Запам’ятовування в основному базується на повторенні. Це дуже ефективний засіб, і шкода, що ми рідко його використовуємо.
Ці три етапи необхідні для запам’ятовування як віршів, так і їх посилань, а також для перевірки того, що текст був добре засвоєний.
Щоб запам’ятати посилання вірша Слова Божого (сигла), потрібно спершу дізнатись, що найголовнішою справою є присвоєння самого біблійного вірша.
Посилання також важливо, тому що це дозволяє вам згадати зміст вірша або знайти його в Святому Письмі. Пропонуємо на вибір три методи:
- Від вірша до посилання
Напиши цілий вірш на листі і розмісти посилання в кінці вірша так, щоб кидалося в очі, наприклад, іншого кольору чи підкресли. Потім все повтори десять і більше разів вголос. Наприклад: „Все можливо тому, хто вірує” Mк 9, 23. - Від посилання до вірша
Почни від посилання, щоб засвоїти його першим, нa приклад: Mк 9, 23: „Все можливо тому, хто вірує”. - Oточити вірш посиланням
На листі розмісти посилання на початку і в кінці вірша, наприклад: Mк 9, 23: „Все можливо тому, хто вірує” Mк 9, 23.
В листах св. Павла Апостола появляються виразні твердження про Святого Духа, який бере участь у формуванні спільноти святих (1 Сол 1, 4–5) i співдіє у процесі освячення учнів Христа (1 Сол 4, 8). Заохочуємо в наступні дні нашої школи у себе вдома виділити деякі основні теми, пов’язані з процесом формування учнів Святим Духом.
День 1:
Перша думка: Проголошення Євангелії відбувається завжди у Святому Дусі. Прочитай: 1 Сол 1, 4–5; Гал 3, 14; Рим 15, 16. Зазнач у своєму Святому Письмі і створи скрутацію біблійну починаючи від слів: „Святий Дух уможливлює проголошення Євангелії …”.
День 2:
Друга думка: Досвідчення Святого Духа будує віру . Прочитай : 1 Сол 1, 6–7; 1 Koр 2, 9; Гал 5, 22. Зазнач у своєму Святому Письмі і створи скрутацію біблійну, починаючи від: „Святий Дух будує віру…”.
День 3:
Tретя думка: Досвід Духа виражається в поведінці, згідній з Божою волею, яку св. Павло називає :„ходженням за Духом” (Рим 8, 4). Прочитай: Рим 8, 9.14; Рим 14, 17–18; 1 Koр 12, 3; 2 Koр 1, 21–22. Зазнач у своєму Святому Письмі і створи скрутацію біблійну, починаючи від: „Святий Дух виражає Божу волю…”.
День 4:
Четверта думка: Святий Дух не даний християнам у повноті, але для оновлення існування в Дусі, Апостол Павло порівнює з першими плодами (Рим 8, 23), печаткаю (2 Кор 1, 22) або завдатком(2 Кор 5,5). Цей факт усвідомлює християнам, що період між хрещенням і остаточним відкупленням має перехідний характер. Познач у твоєму Святому Письмі зазначені цитати і задумайся, що означає, що Святий Дух оновлює наше існування . Висновки напиши в своєму духовному щоденнику.
День 5:
П’ята думка: Нова людина в Христі постійно досвідчує внутрішню силу (Рим 6, 12; Рим 7, 1; Рим 7, 17; Рим 7, 20; 1 Koр 3, 16; 2 Koр 6, 16), яка проявляється у тілі (Рим 6, 13; Рим 7, 23–24; 1 Koр 6, 17). Через антитезу дух – тіло і дух – літера, св. Павло підкреслює, що досвід Духа у часовому бутті характеризується боротьбою. Познач у твоєму Святому Письмі зазначені біблійні цитати та пошукай інші уривки, які говорять, що Святий Дух є владою.
День 6:
Шоста думка: Святий Дух дається не лише окремим християнам (1 Koр 3, 1; 1 Koр 14, 37), але стосується всього Христового Тіла (1 Koр 12, 14; 1 Koр 12, 27). Таким чином, різноманітність дарів одного й того самого Духа (1 Кор 12, 7-11, Рим 12, 6-8) об’являється для побудови всієї Церкви (1 Кор 14, 5; 1 Кор 14, 12). Познач у твоєму Святому Письмі зазначені біблійні цитати та напиши свідоцтво про те, що Святий Дух є нам даний . Це свідоцтво передай своєму аніматору.
Дивіться ще
Школа Учня Христа (зустріч V)
Школа Учня Христа (зустріч III)
Школа Учня Христа (зустріч I)