A. Вчення: Що означає бути учнем Христа?
Це прекрасно показав Федір Достоєвський, один з найвпливовіших романістів російської та світової літератури. Одного разу він довірився своєму другові: “Немає нічого прекраснішого, глибшого і досконалішого … ніж Христос … не тільки нема, але і не може бути”. Це було настільки глибоким переконанням, що, як стверджував письменник, “якщо б хтось мені довів, що Христос є поза істиною, і це було б правдою, що правда є поза Христом, то я б вважав за краще залишатися з Христом, ніж з правдою”. Це те, про що я думаю. Ми покликані бути захопленими Ісусом Христом. Цей стан можемо досягнути лише в безпосередній зустрічі з Ним, що, звичайно, можливо під час особистої молитви. Напевно, багато хто вже це досвідчив, однак треба глибшої рефлексії над тим, що ми пережили. В цьому власне допоможе ця Школа. Хочемо бути автентичними учнями Ісуса Христа.
“Думаєш не про Боже, а про людське” (Мт 16, 23) – Ісус каже Петрові, коли він докоряє Учителю у зв’язку з Його передбаченням страстей та смерті. Якщо ми хочемо стати учнями Ісуса Христа, ми повинні починати думати про те, що Боже, а не про те, що людське. Нам треба пізнати Господні думки, а не намагатися впроваджувати наші ідеї за будь-яку ціну. Ось чому так важливо знайти відповідь на питання: “Що хоче Господь?”.
З впевненістю можемо сказати одне: Він хоче нашого життя і щастя, показує дорогу до їх досягнення, і говорить: “Я – путь, істина і життя” (Йн 14, 6). З цієї причини теж скеровує до нас запрошення: “Учнями моїми станьте” (див. Йн 15, 8).
Що не робить учнів Ісуса?
1. Сама присутність. Кількість людей у Церкві не є мірою кількості учнів.
2. Пошук магії. Деякі люди, котрі відвідують Святу Месу щодня, залишаються далеко від парафіяльного життя і виявляють егоїзм у своєму відношенні до парафії. І, на превеликий жаль, власне вони є найбільшими споживачами: вони беруть найбільше і дають найменше.
4. Знання. Це важливо, але це не може бути нашою метою. Знання Бога без любові є нічим.
5. Дотримання правил / виконання обов’язків.
6. Перебувати у Церкві.
6. Сама послуга.
7. Впливи за гроші.
8. Випікання пончиків.
9. Побудова прекрасних храмів.
Учень – це людина, яка покликана, щоб завжди бути з Учителем! Всесвітньо відомий євангелізатор Хосе Х. Прадо Флорес вважає, що учнем є той, хто старається бути таким, як його вчитель, приймає його критерії, цінності, способи дії і місії. Він додає, що є багато людей, які наполегливо працюють у Господньому Винограднику, але вони не знають Власника. Інші жертвують все своє життя винограднику, але не полюбили Сина його Власника.
Учень не є тим, хто виконує якісь норми, але той, хто у всьому належить до свого Учителя: думає і діє як Він, говорить і служить як Він. Зрештою він наслідує Учителя таким чином, що навчає інших жити, як Ісус.
До бл. Анєлі з Фолігно Бог сказав: „Не полюбив тебе ради розваги! Не полюбив тебе залишаючись на віддалі! Ти є мною, а Я є тобою. Була зроблена згідно того, що є Мене гідним; ти є найвищою у моїй Величі”. Ці слова вражають! Скільки б я віддав, щоб то, що було об’явлене цій жінці, стало моєю власною участю.
Як стати учнем Ісуса?
Учні Ісуса Христа не появляються з нізвідки. Самого Ісуса не можна зрозуміти у відриві від його коріння. Його місію і послання не можна відділити від послання люду Ізраїлю, вони є частиною люду Божого, починаючи від Авраама аж до наших днів. Ісуса не було б без Старого Завіту. Його місія – це історія покликань, вибору і місії вибраного народу. Вчення Ісуса без Старого Завіту було б струною скрипки без резонансної коробки. Ми не можемо зрозуміти Його без Ізраїлю, так само, як ми не можемо зрозуміти наше учнівство, не знаючи історії спасіння. Щоб зрозуміти наш шлях учнів Христа, ми повинні розглянути той шлях, яким слідує єврейський народ, оскільки характер вибору учнів Ісуса та пов’язане з ним ярмо сягають своїм корінням в традиції вибрання народу Божого.
Видатний богослов і біблійний екзегет Герхард Лофінк пише: “Біблія не займається пасторальними планами чи душпастирськими стратегіями. Замість того майже на кожній сторінці показує, що Бог не діє всюди, але в одному конкретному місці. Не діє завжди, але в певному часі. Не діє через будь-кого, але через людей, яких собі вибирає. Якщо ми цього не зрозуміємо, то жодна віднова в наш час не буде можливою. Старе правило історії спасіння зобов’язує і сьогодні”. Бог використовує людей, яких він обирає. Чи належимо ми до них?
Ісус закликає перших учнів силою свого авторитету, у рішучий спосіб і без обговорення. Так було у випадку Петра і Андрія, покликаних над озером. Господь говорить до них: „Ідіть за мною, Я зроблю вас рибалками людей” (Mк 1, 17). Слідування за Ісусом у цьому випадку означає буквально вирушити в дорогу, відмовляючись від усього, поділяючи своє життя з Ним. Інші люди приєднуються до Петра і Андрія. Ісус, в той же час, обирає дванадцятьох чоловіків з цієї постійно зростаючої групи (Мк 3, 3-15). Коло апостолів (настільки відмінних один від одного) не було створено за ініціативою Дванадцятьох – це Творець їх покликав, так само, як забажав покликати до життя цей світ, який він створив. Він вибрав тих, кого сам захотів. Саме Бог створив цю групу за прикладом дванадцяти племен, що походять від синів Якова, і які творили народ Ізраїлю. “Не ви мене вибрали, а Я вас вибрав” – говорить Ісус під час вечері, незадовго перед Його мукою (Йн 15, 16).
Ісус зібрав учнів, щоб дати їм повноваження, але також – як пише св. Марко, щоб вони “супроводжували” Його. Це основна мета спільноти для всіх християн. Супроводжувати Ісуса є найважливішою умовою християнського покликання, постійної основи для життя кожного послідовника Христа.
Ісус не закликав до Себе в друзі “спеціалістів”, яких світ сьогодні так часто вимагає від Церкви. Всі апостоли – це звичайні люди (серед них немає ані вчених у писанні, ні фарисеїв, ні садукеїв (це священицька храмова еліта)).
Кардинал Крістоф Шенборн зазначає: “Це чітко підтверджує зміст Діянь Апостолів. Коли Петро та Іван стають перед Високою Радою після зцілення кульгавого біля Прекрасної Брами святині, члени Ради вимагають пояснити, чому вони це зробили, і перш за все, чому вони навчають в ім’я Ісуса. Автор Діянь Апостолів далі пише: “Побачивши сміливість Петра та Йоана та зрозумівши, що вони люди неписемні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом” (Дії 4, 13). В оригінальному грецькому тексті використовується термін idiotai (з якого походить наше слово «ідіоти»). Це означає, що Ісус вибрав на свідків своєї Доброї Новини неосвічених людей. Члени Ради “розпізнали в них товаришів Ісуса “. Я б хотів, щоб і в нас кожен міг розпізнати Його товаришів! Хоча вивчення теології є дуже важливим, найважливішим виявляється є товаришувати Ісусу. Саме тут прості люди черпають мудрість і мужність, що дозволяє їм визнати приналежність до Господа перед Синедріоном і дати про Нього свідчення.”
У Євангелії від св. Матея читаємо: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною” (Мт 16, 24).
Щоб бути прийнятим у гроно учнів Учителя з Назарету, треба:
– зректися самого себе,
– взяти свій хрест,
– любити Ісуса більше ніж своїх найближчих,
– визнавати Його перед людьми,
– залишити все, що нам перешкоджає,
– народитись з висоти, тобто з води і Духа.
Якщо не будемо намагатись дорости до того, щоб відповідати цим вимогам, може виявитись, що ми марнуємо час, тому що слово, посіяне на ґрунт нашого серця, не видає очікуваних плодів, і зрештою ми можемо відійти, як багатий молодий чоловік.
Учні не приходять до Ісуса, щоб вивчати Тору, обговорити її і тлумачити її зміст, як це робили учні інших вчителів. Для учнів Ісуса Він сам є уособленням Тори. Це чудово зрозумів німецький екзеґет Райнер Різнер, пишучи, що “основна різниця між учнями рабинів та учнями Ісуса полягає в тому, що Ісус зав’язував особисті стосунки з учнями”. Це Він був у центрі грона своїх учнів. Вони повинні були вчитися від Нього. Він був для них живою Торою, а його учні були його сім’єю. Це згадується в Катехізисі Католицької Церкви в пункті 2233: “Стати учнем Христа означає прийняти запрошення належати до родини Божої, жити відповідно до Його способу життя: “Хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати “(Мт. 12, 50)”.
Буття біля Вчителя – це основна річ. Що потрібно безперервно робити? Пізнавати Його. Вчитись довіряти. Іноді потрібно позбутися природного страху перед елементарною загрозою (див. Ів 6, 16-21). В інший час, потрібно прийняти за правду те, що важко прийняти інтелектуально, так як оголошення про споживання Тіла Христа як їжі та його Крові як напою. Людина, яка, як і Петро, зрозуміла, що цей Учитель проповідує слова, які дають життя, знає, що насправді не існує іншого джерела істини, нема куди йти (див. Ів 6, 60-69). Ось чому сучасний учень Христа повторно відкриває Його у Святому Письмі та переказі апостольської традиції та житті таїнствами.
Ісус Христос хоче, щоб Його учні були знаками Божої присутності та людьми віри. Отже, учень повинен мати сильну віру, щоб виконувати важливі та складні завдання в Церкві Христа. “Віра, з іншого боку, народжується від слухання”, а тим, що чуємо, є слово Бога. Учень повинен постійно живитись словом Божим, і, у слуханні, перш за все, слід дотримуватися принципів учня:
1. Учень слухає слів Вчителя.
2. Впроваджує слова у дію.
3. Пильнує щоб робити добро й уникати зла.
4. Є свідком Учителя.
5. Наслідує свого Вчителя.
Що має характеризувати учня Христа?
Учень Ісуса повинен слідувати за Його Учителем і бути знаком Його присутності. На першій стадії слідування за Господом учням була запропонована місія проголошення словом і видимими знаками прихід Божого Царства. Після воскресіння вони дають свідчення про це царство і посилаються до краю землі, щоб христити в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Вони повинні залишатися у спільноті, яка живе приходом царства Христа. Наслідування, отже, – це наступна умова бути учнем Христа.
З самого початку учні мали робити те ж саме, що робив Христос – проголошувати швидкий прихід Царства і чинити знаки: оздоровлювати недужих, воскрешати мертвих, очищувати прокажених, бісів виганяти (див. Мт 10, 8). Вони повинні були пристосуватися до способу Його життя, перш за все. Через це вони ставали уповноваженими представниками Христа та Його співпрацівниками.
Учні мали продовжувати Його місію через наслідування свого Вчителя. Член спільноти, будучи особливим учнем Христа, має лише одне завдання: постійно вчитися наслідувати Ісуса і прагнути до такого тривання у Христі, щоб його воля і інтелект завжди були пов’язані з Богом. Він не повинен бути автором, але устами Бога, запрошуючи інших до Його царства любові і миру. Це наше спільне завдання! До справи! Ісус є запалом людськості! Як сказав один арабський містик: „Той, хто страждає від хвороби, що називається Ісус, не зможе одужати”.
Опрацьовано на основі:
A. Socci, Śledztwo w sprawie Jezusa, Kraków 2010.
J. H. Prado Flores, Formacja uczniów, Łódź 1992.
Ch. Schönborn, Szkoła życia Jezusa. Drogowskazy dla uczniów, Kraków 2013.
G. Lohfink, Czy Bóg potrzebuje Kościoła? O teologii ludu Bożego, Poznań 2005.
1. Завдання: На підставі трьох поданих фрагментів Святого Письма, проаналізуйте особистість учня (яким повинен бути) Ісуса Христа.
Мт 10, 24 – учень не є вищим за Вчителя
Мт 10, 25 – учень є як його Вчитель
Мт 11, 1 – учень отримує вказівки від Ісуса
Мт 12, 49 – учень становить частину родини Ісуса
Мт 4, 19 – учень є рибалкою людей
Mт 26, 20 – учень сідає за стіл разом з Ісусом
Мт 11, 29 – учень є тихий і покірний серцем
Мт 5, 1–3 – учень є убогий духом
Мт 5, 4–8 – учень є тим, хто впроваджує мир і має чисте серце
Мт 5, 11 – учня переслідують
2. Завдання: Які дії повинен виконувати учень Ісуса Христа (як має діяти). Виберіть три фрагменти Святого Письма з поданих нижче:
Мт 10, 36 – учень наближається до Вчителя
Мт 8, 23 – учень йде за вчителем
Ів 15, 14 – учень робить те, що каже Вчитель
Мт 28, 19 – учень чинить інших учнями
Лк 14, 27 – учень бере хрест і йде за Ісусом
Лк 14, 16 – учень ставить Ісуса вище за свою родину
Лк 14, 33 – учень зрікається своїх благ
Ів 2, 11-22 – учень вірить в Ісуса і в Його слова
Ів 2, 22 – учень вірить Святому Письму
Ів 8, 31 – учень перебуває вірно у Слові
Мт 21, 6 – учень чинить те, що Ісус Христос наказує
Ів 13, 34–35 – учень любить інших учнів
Ів 19, 25–27 – учень стоїть біля підніжжя хреста і приймає Марію як свою Матір
Ів 20, 24–28 – учень вкладає палець у бік Вчителя
Мт 14, 27 – учень бере свій хрест
Мк 16, 14–17 – учень проголошує Добру Новину серед харизматичних знаків
3. Завдання: З поданих текстів Святого Письма зробіть скрутацію біблійну, яка буде починатись зі слів: „Учень Ісуса Христа є…”. Ці ключові слова нехай стануть відправною точкою для окреслення двох шляхів, позначених стрілками (↓, →, ←): перша нехай провадить до окреслення профілю учня Ісуса Христа, а друга – показати, що робить учня Христа знаком присутності Бога у світі.
Як робити скрутацію Святого Письма?
1. Скрутація Святого Письма є формою молитви Святим Письмом. Мова йде не про деякі біблійні запити, про інтелектуальне проникнення в текст, а про молитовний контакт з Богом за допомогою конкретних біблійних уривків.
2. Не обов’язково читати і розважати всі тексти з даної скрутації. Якщо якісь фрагменти промовляють до когось, достатньо затриматись на цих декількох.
3. Скрутація розпочинається з молитви про світло і допомогу Святого Духа, а також розважання основного тексту. Потім можна розважати наступні уривки в довільній черговості, ідучи різними „стежками”.
4. Скрутація, як правило, триває півтори-дві години. Звичайно, ви можете зробити
це швидше, але не менше години. Якщо ми не розважимо всі тексти, і багато з них залишаться, ми можемо зробити з цими текстами наступну скрутацію.
5. При кожному позначенні тексту (наприклад, Мт 6, 16-18) у лівій частині
сторінки, переписуємо зазначений вірш (дехто з лінивства пропускає цю вимогу, але так не треба робити). Переписаний вірш виділяємо рамкою. По правій стороні сторінки пишемо те, що Бог сказав мені в серці, коли читав цей зазначений вірш, i евентуально сусідні вірші (контекст). Те, що було написане, теж виділяємо рамкою.
6. Для скрутації потрібна Єрусалимська Біблія. Вона при багатьох віршах і нижніх
коментарях містить численні посилання на інші біблійні вірші, які є паралельними чи теологічно стосуються тої самої справи. Якщо хтось ще не має Біблії Єрусалиму, він може робити скрутацію опираючись на раніше приготовані схеми.
Типовий перебіг скрутації Святого Письма
– Молитва на початок скрутації;
– Читання окремих віршів і запис думок;
– Кожні 15 або 20 хвилин – молитва про допомогу і світло Святого Духа;
– Подальше читання текстів і запис думок;
– Молитва на закінчення скрутації.
Підкресліть або виділіть одним кольором в своєму Святому Письмі подані нижче фрагменти Біблії.
День 1:
На відміну від пристрасної та егоїстичної любові, любов caritas (agape) – це подружня любов, яка думає про доброго ближнього. ЇЇ джерелом є Бог, який перший полюбив (1 Ів 4, 19) i дав свого Сина, щоб поєднати зі собою грішників (Рим 5, 8; Рим 8, 32–39; 2 Кор 5, 18–21; Еф 2, 4–7; пор. Ів 3, 16n.; 1 Ів 4, 9–10) i вчинив їх вибраними (Еф 1, 4) i дітьми (1 Ів 3, 1).
День 2:
Ця любов, спочатку приписана Отцю (Рим. 5, 5, 2, Кор 13, 11.13, Філ 2, 1, 2 Сол 2, 16, пор.1, Ів 2, 15), ця любов, яка є самою сутністю Бога (1 Ів 4 , 7n.16), має одне ім’я в Сині (Рим 8, 35.37.39; 2 Кор 5, 14; Еф 3, 19; 1 Тим 1, 14; 2 Тим 1, 13), котрий любить Отця, як Він полюбив Його (Еф. 1, 6, Кол 1, 13, див. Ів. 3, 35, Ів 10, 17, Ів 14, 31); як і Він так і Син любить людей (Ів.13, 1.34, Ів 14, 21, Ів 15, 19), за яких був виданий (2 Кор. 5, 14,n.; Гал 2, 20; Еф 5, 2. 25; 1 Тим 1, 14n.; пор. Ів 15, 13; 1 Ів 3, 16).
День 3:
Є також любов Святого Духа (Рим 15, 30; Koл 1, 8); Він нею пізніше наповнить серця християн (Рим 5, 5n.; пор. Гал 5, 22), даючи їм до виконання (пор. Рим 8, 4) основні заповіді права, що означає любов Бога і ближнього (Mт 22, 37–40; Рим 13, 8–10; Ga 5, 14). Фактично любов до братів, a навіть ворогів (Mт 5, 43–48), є необхідним продовженням і правдивим випробуванням Божої любові (1 Ів 3, 17; 1 Ів 4, 20); є новою заповіддю, даною Ісусом (Ів 13, 34; Ів 15, 12.17; 1 Ів 3, 23) i невпинно прищеплюваною Його учнями (Рим 13, 8; Гал 5, 13; Еф 1, 15; Фил 2, 2n.; Кол 1, 4; 1 Сол 3, 12; 2 Сол 1, 3; Флм 5, 7; див. Як 2, 8; 1 Пет 1, 22; 1 Пет 2, 17; 1 Пет 4, 8; 1 Ів 2, 10; 1 Ів 3, 10).
День 4:
Павло любить своїх (2 Koр 2, 4; 2 Koр 12, 15) i вони його люблять (Koл 1, 8; 1 Сол 3, 6). Ця любов заснована на щирості і покорі, вімови і дару з себе (Рим 12, 9n.; 1 Koр 13, 4–7; 2 Koр 6, 6; Флп 2, 2n.), службі (Гал 5, 13; див. Євр 6, 10) i взаємній підтримці (Еф 4, 2; 2 Koр 2, 7n.), повинна бути випробувана у дії (2 Koр 8, 8–11.24; див. 1 Ів 3, 18) i дотримуватись заповідей Господа (Ів14, 15; 1 Ів 5, 2n.), роблячи віру ефективною (Гал 5, 6; див. Євр 10, 24).
День 5:
Любов є закликом до досконалості (Koл 3, 14; див. 2 Пет 1, 7) i „покриває гріхи” (1 Пет 4, 8; див. Лк 7, 47). Oпираючись на любов Бога, нічого не боїться (Рим 8, 28–39; див. 1 Ів 4, 17n.). У цей спосіб, будучи в правді (Eф 4, 15; див. 2 Сол 2, 10), дає правдивий моральний сенс (Флп 1, 9n.) i відкриває людину на духовну свідомість Божої таємниці (Koл 2, 2; див. 1 Ів 4, 7) i любов Христа, яка перевищує всяку свідомість (Eф 3, 17–19; див. 1 Koр 8, 1–3; 1 Koр 13, 8–12); даючи Христу (Eф 3, 17) i цілій Святій Трійці помешкання в душі (2 Koр 13, 13; див. Ів 14, 15–23; 1 Ів 4, 12).
День 6:
Agape відживлює життя теологічними чеснотами (див. Рим 1, 16; Рим 5, 2n.), є їх королевою (1 Koр 13, 13), оскільки лише вона не перемине (1 Koр 13, 8), але перейде у видіння (1 Koр 13, 12; див. 1 Ів 3, 2), коли Бог призначить своїм вибраним добра, які обіцяв тим, які Його люблять (1 Koр 2, 9; Рим 8, 28; Eф 6, 24; 2 Tим 4, 8; див. Як 1, 12; Як 2, 5).
Дивіться ще
Школа Учня Христа (зустріч V)
Школа Учня Христа (зустріч III)
Школа Учня Христа (зустріч II)