Мир і Добро – Pax et Bonum

Францисканський Орден Світських в Борисполі

Святий Франциск

Хто він насправді?

Історія св. Франциска з Асижу – це не легенда; він не був ангелом посланим з неба. Це був звичайний хлопець, який мав просте бажання: не змарнувати свого життя, адже з даром життя Бог кожній людині дав великий дар, який породжує у нас прагнення прожити своє життя добре і гідно. Ми носимо його у серці, як найперше покликання, і трактуємо, як дорогу до вічного щастя, що передбачає небо вже тут, на землі.

Боротьбу за своє небо почав і Франциск, коли з’явився на світ.

Народився він в 1191 році у місті Асижі в Італії, в сім’ї багатого купця Петра Бернардоне. Мати Піка народила сина під час відсутності батька. Одразу після народження він був дуже кволий, а на Хрещенні отримав ім’я Йоан. Після повернення батько нарік сина Франциском, як говорять, з любові до Франції. Тома Челянський у першій біографії пояснює: Його ім’я Йоан відносилося до діяльності, котру чинив святий, а Франциск до розповсюдження його слави, котра після навернення долинула всюди. Під час святкування спомину святих Франциск найглибше переживав спомин Святого Йоана Хрестителя, котрого ім’я повне містичної сили, витискало на Франциску свій слід. Йоан Хреститель був найбільшим народженим серед жінок. Святий Франциск став найдосконалішим серед засновників орденів.

В дитинстві і в молодому віці Франциск від мами Піки черпав побожність і любов до Бога. Від батька набирався купецької манери. Франциск, як кожен з нас, хотів задовільнити бажання своїх батьків. Хотів для себе і батьків здобути славу, шляхецький титул. Бути шанованим, багатим і дуже знаним. Для друзів був добрим і веселим, організовував для молоді у своєму місці гуляння і забави, названий був царем молоді в Асижі.

В 20 річному віці Франциск шляхецький титул, як найважливішу мету в житті вирішує здобути дорогою лицарської слави. 1202 році, коли вибухнула війна між Асижом і Перуджією, Франциск вирушив на битву. Досвідчивши поразки і цілий рік перебуває в полоні. Викуплений батьком з полону, вертається до дому хворим, не хоче більше гуляння і забав. Шукає відповідь на питання, що в цьому жорстокому світі є важливе. Але як воїн, не здаєтся і вирушив у воєнному поході Вальтера з Бьєнне – головуючого війська папи Інокентія ІІІ. В дорозі до Апулі переповнений бажанням лицарської слави, Франциск переживає віщий сон. У ньому бачить великий замок повний зброї, позначеної хрестами. Чує питання куди прямуєш? До Апулі щоб здобути лицарську славу. А хто може тобі дати більшу славу, слуга чи Пан (Господь). Франциск відповів що Пан (Господь). Чому шукаєш слугу а не Пана (Господа). Ця зброя для тебе і твоїх воїнів. Франциск повернувшись до дому і шукає волі Господа.

Далі Франциск переконався у правдивості цих слів. Проїжджаючи на коні через долину Сполето, він зустрів прокаженого. Франциск завжди боявся хвороби прокази, відчував відразу і зневагу, до таких людей. Однак, підтриманий Божою благодатю, на цей раз він не тікав. Зійшов з коня і поцілувавши прокаженого і обдарував його милостинею. Те, що до цієї пори видавалося гірким, перетворилося в радість. Від цього моменту він служив прокаженим.

Франциск обміняв своє багате і вишукане вбрання на жебраче лахміття і почав просити у перехожих милостині. Він шукає самотніх, безлюдних місць, молиться і покутує, щоб розпізнати Божу волю.

Молячись перед хрестом в церкві св. Дам’яна за мурами Асижу, він почув голос розп’ятого Христа: «Франциску, іди і відбудуй мою Церкву, яка валиться». Тоді Франциск помітив, що місце, де він молиться потребує ремонту. Повернувшись додому, він забрав з магазину батька дорогі тканини і продав їх на ринку в Фоліньо, а за виручені гроші вирішив відбудувати храм. Схопивши сина розгніваний батько привів його до єпископа на суд і вимагав повернення грошей. Привселюдно Франциск віддав батькові не лише гроші, але також і одяг, заявляючи, що від цього моменту тільки Бог буде для нього Отцем. Вдягнувши одяг у формі хреста, він перев’язався шнуром і розпочав покутне життя, живучи лише з пожертв.

Франциск виконував волю Ісуса Христа і своїми руками взявся відбудовувати храми в Асижі . Однак Бог подальшими діями докладніше окреслює його покликання. Одного ранку 1208 року, беручи участь у св. Євхаристії в святині Матері Божої Ангельської (Порцьюнкулі), Франциск почув слова Євангелія: «проповідуйте і говоріть, що наблизилось Царство Небесне (…) Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці» (Mт 10,7; 9-10). Франциск зрозумів ці слова, як своє призначення: відтоді він запрагнув жити згідно з Євангелієм, а також проголошувати навернення і покаяння. Втілювати в життя свій план він розпочав від свого улюбленого міста Асижу.

Перші брати спочатку висміювали життя Франциска. З часом колишні друзі помітили, що убогий Франциск відкрив великий скарб, здобув шляхетність, яка перевищує всілякі земні почесті. Він став лицарем Ісуса Христа. Тоді вони, роздавши майно біднякам, почали жити з Франциском у стайні в Рівоторто.

Першими, які пішли слідами Франциска були: Бернард з Квінтаваллє, Петро з Каттані, Ідзі і Филип Довгий. Незабаром приєдналися також інші. Франциск пропонував всім, як правила життя: Євангеліє, цілковиту убогість і простий одяг у формі хреста. В 1209 році разом з братами він пішов у Рим, щоб просити Папу Інокентія ІІІ затвердити цю форму життя.

Папа розпізнав у Франциску Божого чоловіка і затвердив представлений Устав. Франциск і його товариші, яких відтоді він назвав братами меншими, повернулися до Асижу і оселилися при храмі Матері Божої Ангельської – Порцьюнкулі, яка стала колискою Ордену.

Францисковий ідеал проник також до сердець тогочасних жінок. Першою, яка запрагнула наслідувати Христа так як Франциск, була Клара Фавароне, яка походила зі шляхетної асизької родини.

Франциск не закрився зі своїми братами у мурах монастиря. Для нього монастирем був увесь світ. Тому він мандрував від міста до міста, від села до села і закликав до покаяння. Багато, багатих і бідних, шляхетного роду і простих людей, зворушені Францисковими словами і наставляннями, прагнули наслідувати його життя. Саме їм він пропонував, щоб живучи у світі, вони покутували і наслідували Ісуса Христа, смиренного та убогого. Від них бере початок Францисканський Орден Світських (ІІІ Орден).

Святий Франциск, покутним і молитовним життям, прагнув щораз більше з’єднатися з Ісусом Христом. В 1211 році, керований апостольською ревністю, він вирушає на схід до Сирії, щоб там проголошувати Євангеліє мусульманам. В 1219 році разом з хрестоносцями він відправляється на схід, доходить до Діаметти в Єгипті і там зустрічається з султаном, перед яким з величезним переконанням свідчить про Ісуса Христа. Султан, захоплений особистістю і поставою Франциска, не лише дозволив йому безпечно залишити мусульманський табір, але також дав дозвіл вільно відвідувати місця освячені життям Ісуса в Палестині. На прохання братів, він повертається в 1220 році до Італії.

Паломництво до Святих Місць залишило незабутнє враження. Перебуваючи під цим впливом, він вирішив в ніч Божого Різдва у 1223 році в скельній гроті Греччьо, зробити вертеп. Поставив ясла з сіном, привів вола і осла. Запросив людей з факелами. Відспівав Євангеліє з описом народження Ісуса Христа. Таким чином, Франциск хотів наочно показати велику любов Христа до людини, убожество в якому народився і приниження, яке зазнав, народжуючись в оточенні худоби. Таємниця Втілення, яку Франциск так сильно пережив, привела його до глибокого пережиття Таємниці Смерті і Воскресіння. З великим болем душі він роздумував над стражданнями Христа під час процесу і на хресті. Він гірко плакав над мукою Спасителя, а дивлячись, як люди гріхами легковажать любов, якою їх обдарував Бог, кричав, що Любов не люблять. Розп’ятий Христос винагородив його гарячу любов. Восени 1224 року, коли Франциск постив сорок днів на горі Альвернії перед урочистістю св. Архангела Михаїла, йому явився Христос у вигляді серафима і на тілі – руках, ногах і боці, витиснув стигмати, тобто знаки Муки. Таким чином Франциск зовнішньо став схожим на страждаючого Христа. Тягар апостольського життя, сувора покута, довгі ночі перебування на молитві, швидко виснажили фізичні сили Франциска. Посилювалася також хвороба очей, якою він заразився під час перебування на Сході. Майже сліпий Франциск весною 1225 року перебував у храмі св. Дам’яна. Хворі очі надокучали. Страждання приносило денне світло і блиск сонця. Франциск, відчуваючи, що наближається смерть, попросив братів, щоб перенесли його до Порцьюнкулі. Він прагнув закінчити свій шлях євангелічного покликання там, де його розпочав. Франциск помер після заходу сонця 3 жовтня 1226 року. Через два роки папа Григорій IX урочисто канонізував Франциска з Асижу.

Від часів Франциска минуло багато часу, родина Францисканська збагатила церкву незліченою кількістю святих прикладів, котрі слідами Святого «Бідачини» з Асижу наслідують життя Ісуса на землі, закликають до навернення і вірної служби Богу, Церкві і людям. За Франциском йдуть усі, хто хоче не змарнувати свого життя, служити Господу, а не собі. Францисканці відбудовують храм своєї душі і допомагають це зробити іншим, несуть всім людям МИР І ДОБРО.