Геній серця – так коротко можна було б охарактеризувати чудовий образ святої Єлизавети. Її можна порівняти з нашою сучасницею бл. Терезою з Калькутти.
Свята Єлизавета народилась в Угорщині в 1207 році, в королівській династії Арпадів, котра дала святих Стефана, Емерика, Владислава, а також була пов’язана і по крові, і по духу зі святою Ядвигою Силезською, св. Кингою, св. Саломією, бл. Іолантою. Сестра Іммакулята Адамська OCD в біографії Єлизавети пише, що свята добре знала гріхи своєї епохи і відчувала на собі обов’язок, всупереч життя людей свого стану, які жилив гордині й розкоші, долучитися до існування убогих, що були викинуті на узбіччя життя, для того, щоб повернути кожній людині своєї епохи гідність Божих дітей.
Життя святої Єлизавети проходило в роки Середньовіччя, час будівництва чудових і величних кафедральних соборів, коли жили такі великі люди, як святий Франциск Ассізький, свята Клара, святий Домінік, святий Альберт Великий, святий Людовик Французький. Це була також епоха хрестових походів і безперервно триваючої битви пекла з Небом, зла зі святістю, боротьби на смерть за життя кожного з кожним. Злочини, невігластво, грубість, занепад моралі панували навіть у Церкві. Якої сміливості потребували Франциск, Клара, Людовик, Єлизавета, Саломея, Кинга та інші святі тих кривавих часів, щоб просвітити її промінням своєї святості!
З дитячих років, як в Угорщині, так і в Тюрингії, Єлизавета жила в релігійній атмосфері, проникнутій францисканським духом. ЇЇ старший брат король Бела IV і його дружина Марія Ласкаріс були францисканськими терціярами, також як і її молодший брат Коломан зі своєю дружиною бл. Саломією. Згідно хронік, її першими словами були слова молитви, а її першими ділами були діла милосердя. З 1211 року рідною домівкою для святої Єлизавети став замок Вартбург, де її готовили для ролі майбутньої дружини маркграфа Тюрингського ЛюдвигаIV. Єлизавета бажала жити повнотою Євангелія, в протилежність тому, що вона бачила при дворі: невідповідність форми та змісту, моральних принципів із вчинками. Дуже часто читала і слухала про Бога, Матір Божу та святих. Особливо шанувала св. Івана Євангеліста за його незайману чистоту. Виховувала свою волю шляхом різноманітних умертвінь плоті і часто милосердно служила найбіднішим.
Єлизавета вдосконалювалася у смиренності, часто її релігійність приносила їй неприємності. Біографи святої Єлизавети як приклад її смиренності наводять події, які відбулися в Урочистість Успіння: Софія, її дочка Агнеса та Єлизавета, чудово одягнені, всі в золоті та дорогоцінному камінні, зайняли свої місця в церкві. Єлизавета зняла свою корону, поставила убік і вдягла знову лише після богослужіння. Коли ж Софія висловила своє незадоволення, Єлизавета сказала: «Як же я, жалюгідний, з праху створений витвір, можу гордо стояти в короні перед Ликом Бога мого і Царя Ісуса Христа, увінчаного терновим вінцем?!»
Набожність Єлизавети призвела до того, що Софія і весь двір пропонували їй вступити в чернечий Орден, але вона залишилася вірною своєму покликанню до подружжя, і це допомогло їй перенести наклеп, засудження та докори, на які не скупилися придворні, Софія та Агнеса.
Людвігу також радили відмовитися від шлюбу з Єлизаветою та відправити її до Угорщини. Людвіг вказав на гору, яка височіла перед ним і поклявся: «Даю слово, що якби ця гора була від підніжжя до вершини із золота і вона мала б мені належати за умови, що я відішлю Єлизавету, то швидше від цієї гори відмовився б ніж від союзу з нею. Люблю її, і шлюб із нею ціную найбільше у світі». Людвіг також захищав Єлизавету від нападів своїх родичів.
У 1221 р. Людвігу виповнилося 18 років і він був посвячений у лицарі церкви св. Георгія в Айзенасі. А 1221 р. у замку на Вартбурзі відбулося його вінчання з Єлизаветою. Людвігу тоді було 20 років, Єлизаветі 14. Людвіг був врівноважений і мудрий, завжди тримав слово, був сміливий у бою, милосердний, щодня брав участь у Месі, куди б не приїжджав, перш за все, відвідував будинки бідних людей.
Єлизавета не поступалася Людвігу. Найбільш характерною її рисою був постійний добрий настрій, всім справам віддавалася вона цілим серцем, а чоловіка любила найбільше на землі. Подружжя взаємно доповнювало одне одного. Він був мужнім і лицарським, вона – жіночною та ніжною.
Одного разу Єлизавета привела до замку прокаженого і, оскільки не знайшлося іншого місця, поклала нещасного на ліжко Людвіга, який був у той час відсутній. Софія побачила це, і коли Людвіг повернувся, сказала йому: «Ось, подивися, кого твоя Єлизавета поклала на твою постіль!» Людвіг підняв ковдру і побачив Христа Розіп’ятого!
Під час голоду подружжя роздавало біля замку на Вартбурзі хліб. Холодною зимою Єлизавета сама відвозила дрова бідним людям.
Людвіг та Єлизавета ревно стежили за дотриманням справедливості у своєму графстві.
У 1222 р., у неповних 16 років, Єлизавета народила сина, потім дочку Софію, у 1227 р. – Гертруду. Молодшої дочки Людвіг уже не встиг побачити. Він помер 11 вересня 1227, під час хрестового походу, маючи неповних 27 років. Коли Єлизавета дізналася про смерть чоловіка, то в сльозах повторювала: “Помер для мене мир і радості його!”
Життя Єлизавети стало безперервним хресним шляхом. У 1224 р. Єлизавета вперше зустрілася з братами меншими, яких св. Франциск прислав до Німеччини, допомогла їм заснувати монастир в Айзенаху. Брат Роджеро показав їй францисканський ідеал і ввів її у францисканську духовність.
Наслідування Христа бідного, смиренного і милосердного, життя за прикладом Ассізького Бідняка стали основами її внутрішньої формації. Єлизавета стала францисканською терціаркою. За легендою, св. Франциск надіслав їй свій жебрацький плащ на знак духовного заступництва. Коли після від’їзду брата Роджеро її духовником став магістр Конрад з Марбурга, який був сповнений зовсім не францисканського духу і навіть бив святу палкою, Єлизавета залишалася вірною своєму францисканському шляху до смерті.
Вона залишилася вірною своєму чоловікові після смерті: відмовилася від нового шлюбу з імператором Фрідріхом.
Свята Єлизавета повністю присвятила себе справам милосердя серед найбідніших. Заснувала у Марбурзі лікарню св. Франциска. Часто впадала в екстаз, була обдарована даром сліз, містичного єднання з Ісусом.
17 листопада 1231 св. Єлизавета відійшла до Господа. Незадовго до смерті з кімнати, де лежала хвора Єлизавета, почули співи. «Це пташки своїм співом спонукали мене віддати хвалу Господу», сказала свята.
Св. Єлизавета була канонізована Папою Григорієм IV 1235 р. у присутності паломників із багатьох країн.
Крім третього францисканського ордену, є ще кілька чернечих конгрегацій, які займаються благодійною діяльністю, які вважають її покровителькою. Низка їх носить її ім’я.
Всією силою серця ти забажала єдиного Бога, подарувала Йому чисту, глибоку любов. Ти вже тут, на землі, удостоїлася заслужити радість і блаженство, які уготовані душам, покликаним на весільну трапезу Божого Агнця, що гідний усякого благоговіння.
Ти була сповнена світлом з висоти й непохитної віри. Ти була істинною дочкою Євангелія. В кожному ближньому ти бачила Господа нашого Ісуса Христа. Тому твоя радість полягала в тому, щоби бути поряд із бідними, служити їм, осушувати їхні сльози, підбадьорювати їх, підтримувати їх у хворобах і стражданнях.
Люба серцю свята Єлизавето! Будь на небесах захисницею наших душ і допоможи нам ставати дедалі більше подібними до Ісуса! З висот небесних подивись на нас з любов’ю! Вже сам погляд твій може зцілити людей від найважчих хвороб.
Ми живемо у зіпсованому і байдужому до божественних справ світі. Тому з глибокою довірою ми звертаємось до тебе: випроси у Господа просвітлення для наших умів і мужності для нашої волі, щоб ми знайшли душевний мир та істинну любов. Амінь.
Дивіться ще
Святий Франциск